Категорія: Поезія

Та що ж вам треба нелюди, іуди!? Прогнути нас чи вистачить снаги? Ідеї не вмирають. Гинуть люди—  Що ставлять так багато на ваги.   Не ради слави. Радше— за любов! За націю. За власне воскресіння! Не треба нам урочистих промов Ідеї наші — не для покоління!   Бо ми як плуг. Як постріл. Як свіча!…

Наша реальність кусає за щоки, гримить. Безліч життів розтрощила війна. Все забрала. Що тепер в нас для свободи є?— Мить! /д и х а й повітрям, допоки тобі його мало./   Думать про завтра це розкіш. -Нам не по кишені. Якось живеться. живеться. Живеться до ночі. Потім твій дім ворогу стане мішенню Й стануть мішенню…

Сон— кращий клей Засни та заклей. Чом ти так любиш тужити? Серце скляне, Тендітне, мале -треба з ним жити уміти.   Очі у стелю, Сама як пустеля— Чужа і далека така. Серце як камінь, як сила, як скеля Й давно вже засохла ріка.   З цим треба жити, З цим треба гнити, Далі— рости крізь…

Розпишись на моєму запʼясті, Хай любов нам ламає ребра. Я не знала з тобою щастя І не знала його до тебе.   Розтрощи наші спільні фото /Наші душі як поле бою./ Я ніколи не знала хто ти, Я ніколи не знала хто я.   Я в словах як в калюжі— купаюсь Ми пасуєм як цукор—…

Обміняю свій спогад про тебе на приторне біле вино. Я не знаю яке твоє небо, чи стискає тебе воно. Чи приходжу у снах подивитись на те, як спиш? -Я так хочу вернутись. Віддати тобі твій ніж.   Чи тремтять твої руки і чи гріють тебе чужі? Чи смакуєш ти вірність, або досі не знаєш межі?…

  А знаєш, Стусе, все в нас як в кіно: В нас досі мова сиплеться повз вухо. Нема різниці, кажуть, чуєш?,— дно! —Торкнулася людини ницість духу!   Тут дехто впав, а дехто виріс дуже, А дехто як тоді,— продав державу. Хоча б приснись мені, ідейний друже, —Таких як ти країні завжди мало.   Нехай цей…

Я будую себе на руїнах життєвих подій, На розлогих полях лине вірш мій— Свята панацея. Біль кидає розряд 220,— плач, серце, німій! Ти ніколи, ніколи, ніколи, Не знатимеш де я.   Ці зруйновані стіни не мають історій нових, Я залишу тут кілька подряпин; повага силі. Ти не чуєш мене. Не чуєш мене, а їх  Ти…

Чимдуж втікати від справ буденних, Тримать удар як стійкий вояка. Я ось дивіться яка натхненна! Але ж, насправді, я вже ніяка. Війна затерла погане, зле, Хороше, добре — мені нестерпне. Я, ось дивіться, пропала вже! Сама собі поламала ребра. Війна мені розтрощила душу, Я злий вояка— тримаюсь браво. Але ж я добра. А зла, бо…

Слова театральні, гримаси ну точно такі ж! Актори дешеві в старому німому фільмі. Цілуй моє серце й тримай біля нього ніж Ти ж сильний. Мелодія смерті, вальс із пустими думками. Хай вкриється пилом бездушна тирада твоя. Падай без сил. Цілуй свої власні ями, Ти-я! Вірші тут без рими. Її вже не буде ніколи. Слова твої…

Осінь стискає плечі, обом нам гірко. Холод збиває з ніг і калічить душу. Я роздрукую спогад собі на плівку  Щоб не забути те, що забути мушу. Ця темнота без жалю розсікає мене. Майбутнє вже тяжко хворе. Я безхребетна. Жити із думкою, що скоро цей біль мине, Але він дедалі більше ламає ребра. І час не…