Злітна смуга – поезія Рожевомрійників

Я— музей імені всіх, кого коли небудь любила.

Старі експонати вживаються в роль і досі паплюжать життя.

Страж мого серця напився і зіпсував мої крила 

Консьєржка суворо дивилась й жадала такого буття.

В музеї доволі пусто, нових людей тут нема
...

І нехай моє слово тепер задзвонить у бубен:

Ми актори в театрі; ці ролі нам дуже тісні.

Тут згоріла вся труппа, згоріло усе, що ми любим 

Ми горіли під вірші і добре забуті пісні.

Карнавал різнобарвʼя: ось тобі сміх і страх
...

І я можу бути наступна,

Якщо доросту до ідейности.

Мій голос кричатиме в рупор

А потім мене убʼють. 

Та смерть за ідею— солодка
...

Хай би скільки в мені не лишилося світла,

Ця війна застилає пітьмою.

Мої мрії рясні розпахнулись як вікна 

І загинули разом зі мною.

Мабуть я в цій війні розмежуюсь, розтану 
...

Хочеться, з рештою, зняти із себе кайданки,

Дихати вільно настільки,наскільки зможеться!

Вийти за межі власного розуму, зняти рамки

Чорне розбавити білим, якщо

захочеться.
...

/Я безхарактерна/

Я чіпляюсь за все що чіпляє і вабить.

Міряю власне его й виношу його за дужки.

Скільки потрібно випить вина

щоб нарешті собі не зрадить?
...

Я ніяк не второпаю нащо мені стільки болю?

Достеменно відомо,що я не титан, я— людина!

В цьому світі я танго танцюю по мінному полю

Із рядками під руку, що вбити хотіла

Й
...

Я від життя вже вхопила дві склянки солі,

Ти будеш третя: давно вже солодке не їм.

Хочу втонути я, будеш моїм Чорним морем?

/Даю тобі рівно сім днів/

 
...

Ти мене перечекай, перетни.

Хай твої очі наповняться стиглими вишнями.

Дощ перетворить в багнюку твої сліди,—

Я так хотіла б кохати тебе як ближнього.

 
...

Крокую в безодню маленькими кроками.

Дивлюся на небо химерне звисока. 

Всесвіт забитий брудними стоками,

Всесвіт кричить, але тихо так.

 
...